Видатні люди про українську мову
«Мова — це доля нашого
народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її».
О. Гончар
Майстри слова — поети, прозаїки,
публіцисти зробили й роблять чимало для функціонування й розвитку української мови. Однак їм не під силу
освоїти всі сфери функціонування мови, особливо в тих ділянках, де домінують
певні субкоди. Звідси — велика відповідальність за мову та її майбутнє, яка
лягає на науковців, технічну інтелігенцію, виробничників, адміністративно-управлінський
апарат, організаторів фізкультури і спорту, духовенство тощо. Адже інтелектуальна
діяльність і мова єдині й невіддільні одна від одної. Про значення мови в житті
людини, її функції в суспільстві сказано чимало. І не тільки майстрами слова, діячами
культури, політиками різних країн, а й самою історією держав і народів. Тим
дивнішим є той факт, що на початку XXI століття сучасній людині в Україні
необхідно доводити прописну істину, блискуче висловлену російським письменником
Костянтином Паустовським: «Людина, байдужа до рідної мови,— дикун». Мовець, байдужий до рідного слова,
добровільно відкидає себе на кілька століть назад (за культурою спілкування,
світосприйманням тощо). Оскільки мова — це основне знаряддя спілкування,
недбалий користувач мовними засобами мимоволі починає залежати від майстерних
носіїв мови. Переносне значення
слова «дикун» — відлюдна людина, аморальна. Отже, мовний дикун ставить себе поза
суспільством. То чи варто обирати для себе таку долю?..
Майстерно показав подібне дикунство Микола Куліш на
прикладі Мини Мазайла. Автор комедії не тільки висміяв спробу змінити прізвище,
а й довів безглуздість відмови від рідного. Куліш так гарно грає зі словом і
так любить усіх персонажів цієї п'єси, що разом із ним починаєш вірити:
здоровий глузд має перемогти, а будь-яка людина може навчитися шанувати своє
рідне слово, не принижуючи чужого. І тут варто пригадати слова Ліни Костенко: «Людей мільярди, і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше».
Не слід забувати, що вимовлене слово прокладає тобі дорогу
в життя, показує тебе спільноті, допомагає створити відповідне оточення. А це
вже вибір кожного — залишатися дикуном чи цивілізованою людиною: «Збережемо наш скарб – рідну мову… кожне слово дивне—сяєво перлин» (О.Ющенко).
Упродовж
кількох століть український народ привчали до думки про нібито «вторинність»
української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив
української ж писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини й
нараховує багато тисячоліть. Разом із
розвитком писемного слова український народ став великою нацією, здатною
вирішувати питання будь-якої складності й ваги.
Уперше українську народну мову було
піднесено до рівня літературної наприкінці ХVIII століття з виходом у 1798 році
першого видання “Енеїди” Івана Котляревського, який вважається зачинателем
нової української літературної мови:
Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий.
І вогник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас зігрівати.
Ще Вольтер писав, що "всі
основні європейські мови можна вивчити за шість років, а свою рідну мову треба вивчати
все життя".
У День
української писемності та мови стартує Міжнародний конкурс знавців української
мови імені Петра Яцика. Цей
унікальний мовний марафон був зініційований великим українським меценатом і
громадським діячем Петром Яциком,
який усе життя прожив у Канаді, але завжди пам’ятав про рідну землю. Після
здобуття незалежності він часто приїздив до України. Мовна ситуація в Україні
дуже непокоїла Петра Яцика, бо він був переконаний, що є мова — є й держава,
немає мови — немає держави.
Нетлінним скарбом століть називають
національну мову і літературу — скарбом, що передається від покоління до покоління, що об’єднує минуле
й прийдешнє. Мова —
живий організм, вона розвивається за своїми законами, а тому треба у чистоті
берегти цей нетлінний скарб: «Як парость виноградної лози, плекайте мову» (М.Рильський).
Наведемо
деякі вислови про мову
деяких українських та зарубіжних істориків, політиків, літераторів, діячів
культури тощо:
«Але затям собі,що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мовине буде пам'ятати
навіть найменший соловейко.
Тому не можна покладатися
тільки на солов'їв, дитино» (І.Малкович).
«Мова — це доля нашого народу, і вона залежить від того, як
ревно ми всі плекатимемо її» (О.Гончар).
«Усі ми любимо нашу співучу та дзвінку українську мову.
Та це аж ніяк не означає, що нам є чужими чи далекими мови інших народів» (П.Тичина).
«Хто нікчемну душу має, то така ж у нього мова» (Леся Українка).
«Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих
звуків свого дитинства, не заслуговує на ім'я людини» (Й.-Г. Гердер).
«Скажи мені що-небудь, щоб я тебе побачив» (Сократ).
«Хто ясно думає, той ясно і говорить» (Буало).
«Чудова думка втрачає свою цінність, коли вона погано
висловлена» (Вольтер).
«А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть
по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє
краще, нехай судять люди» (Тарас Шевченко).
«Мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя
народу, його історична пам'ять, найцінніше надбання віків, мова – це ще й музика, мелодика, фарби, буття,
сучасна, художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу» (Олесь Гончар).
«Людина, яка втратила свою мову, – неповноцінна, вона
другорядна в порівнянні з носієм рідної мови» (Павло Мовчан).
«Рідна мова на чужині ще милішою стає» (Павло Грабовський).
«Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і
народ. І нема насильства нестерпнішого, як те, що хоче відірвати в народу
спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків» (Костянтин Ушинський).
«Найбільше і найдорожче добро
кожного народу – це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця,
в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід,
почування» (Панас Мирний).
«Мова – духовне багатство народу» (Василь Сухомлинський).
«Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо
її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за
приступність мови, за багатство мови» (Максим Рильський).
«Мов поганих не існує в світі, є лише
погані язики» (А.Бортняк).
«Раби – це нація,
котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе» (Оксана Пахльовська).
«Мова – це наша національна ознака, в мові – наша
культура, сутність нашої свідомості. Мова – душа кожної національності, її
святощі, її найцінніший скарб. Мова – це не тільки простий символ розуміння, бо
вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. У такому разі мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша
сторожа нашого психічного я... І поки живе мова – житиме й народ, яко
національність... От чому мова завжди має таку велику вагу в національному
рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань» (Іван Огієнко).
«Руйнування
мови – основи національної культури – це вже не просто вина, а злочин держави
перед народом» (А.Мокренко).
«Нації
вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі
того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми
не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу» (Ліна Костенко).
«Засвоюючи рідну мову, дитина засвоює не самі тільки
слова, їх сполучення та видозміни, але безліч понять, поглядів на речі, велику
кількість думок, почуттів, художніх образів, логіку і філософію мови» (Костянтин Ушинський).
«Щоб любити – треба знати, а щоб проникнути в таку
тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити» (Василь Сухомлинський).
«Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми,
її приносять на вістрі ворожих списів» (В.Захарченко).
«Чужу мову
можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя» (Вольтер).
«У мові, як загалом у природі, все живе, все
рухається» (Ян Нецислав Бодуен де Куртене).
«Чужою мовою розмовляє у державі або гість, або
найманець, або окупант, який нав'язує їй свою мову» (Карл Маркс).
«Нам... пропонують офіційну двомовність, тобто, по
суті, рівні права вовка і зайця з'їсти одне одного» (Віталій Радчук).
«Доля нашої мови залежить і від того,
як відгукнеться на рідне слово наша душа, як рідне слово бринітиме в цій душі,
як воно житиме в ній» (Олесь Гончар).
«Мова вмирає, коли наступне покоління
втрачає розуміння значення слів» (В.Голобородько).
«Без усякої
іншої науки ще можна обійтися, без знання рідної мови обійтися не можна» (І.Срезневський).
«Мова – то цілюще народне джерело, і хто не припаде до
нього вустами, той сам висихає від спраги» (В.Сухомлинський).
«Мова народу – кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову
розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за
межами історії»
(К.Ушинський).
«Коли чоловік не має мови, то не має він імені також» (П.Загребельний).
«Мова – це щось далеко більше за
зв’язок між людьми, це – відбиток свідомості, це – вияв самої особистості» (Б.Антоненко-Давидович).
«Слово – одяг всіх фактів, всіх думок» (М.Горький).
«Слово – це свідок історії, свідок часу» (П.Мовчан).
«У кожному слові безодня простору, кожне слово необ’ємне» (М.Гоголь).
«Півмисль і півслово огромне й убоге» (М.Бажан).
«Усі слова – співучі струни, коли під майстровим смичком» (М.Рильський).
«Слова чутливі, як мімоза й мідь, немов крило метелика, тендітні» (Д.Паламарчук).
Немає коментарів:
Дописати коментар