Мовні цікавиночки

«Мова – це щось далеко більше за зв’язок між людьми, це – відбиток свідомості, це – вияв самої особистості».

Б.Антоненко-Давидович

Сьогодні багато говориться й пишеться про виховання особистості, зокрема і мовне. Трактування її не може обійтися без опори на національну мову, на мовні знаки національної культури. Тільки той, хто засвоює мовну культуру в усій її сукупності й багатогранності, здатен стати творцем мовних цінностей і найповніше виразити себе як особистість у будь-якій галузі суспільної діяльності.

Людина створила культуру, а культура – людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Культура – це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови. Належачи до певного соціуму, людина із своєю появою на світ органічно виходить у вироблену його співвітчизниками культуру, стає її користувачем і носієм. Чим міцніші зв'язки людини з культурою народу, тим можна сподіватися більшого від неї як від громадянина, патріота, свідомого творця матеріальних і духовних благ.

Ослаблення зв'язків із культурою свого соціуму, втрата його мови, нехтування його звичаями негативно позначається на самооцінці вчинківлюдини, на її ставленні до співвітчизників, до результатів колективної й індивідуальної діяльності. Духовна культура міцними невидимими нитками зв'язана з матеріальною культурою. Україна та її культура радіють своєму відродженню. Тисячі українців пройшли через сталінські репресії, а особливо каральний меч тоталітарного режиму вдарив по інтелігенції – поетах і письменниках, вчених. Їх переслідували за вільнодумство й любов до рідної землі й української мови. В ім’я майбутньої України й вільного розвитку її мови терпіли знущання і стратили життя “на соловках, магаданах, у сибірах” багато наших співвітчизників, наших українських  людей. Ці люди були патріотами своєї землі, народу, захисниками української мови – М.Семенко, М.Зеров, Є.Плужник, М.Куліш, В.Підмогильний, В.Стус та багато інших.

Прикро стає, коли доводиться бачити зневажливе ставлення до рідної мови. Серед людей панує збіднений жаргон російської мови, часто чуємо лайку, а це є одним зі свідчень духовної кризи суспільства. Проте душа щемить і боляче від того, що зневажають українську мову ті покручі, що говорять “суржиком”, кому байдужий статус української мови, хто ладен забути своє рідне в бездумній гонитві за західним зразком: “Хай хоч гірше – аби інше”.

Незнання історії України, народних традицій і обрядів, погане або ніяке володіння українською мовою – ось те підґрунтя, на якому проростають паростки національного нігілізму. І сьогодні багато хто з пересічних громадян (та й серед високопосадовців) на догоду чиновникам різного рангу, заради власного добробуту поспішили зрадити Україну, рідне слово,  людську гідність. Ми надто завинили перед українською мовою, тому нам треба, за заповітом Максима Рильського, її плекати “як парость виноградної лози”.